Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2016 року Справа № 927/1327/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Судді:Могил С.К. (доповідач), Стратієнко Л.В. Малетич М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2016 та рішення господарського суду Чернігівської області від 21.06.2016 у справі № 927/1327/15 господарського суду Чернігівської областіза позовомпублічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк"дофізичної особи-підприємця ОСОБА_4простягнення 530 698, 73 грн.,за участю представників

позивача: Каракоці О.Р.,

відповідача: не з'явились,

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2015 року публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Приватбанк" звернулось до господарського суду Чернігівської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення 530 698, 73 грн. безпідставно набутих грошових коштів.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 21.06.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2016, в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши в касаційному порядку оскаржені судові рішення колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням господарського суду Чернігівської області від 21.12.2011 у справі № 7/60 (в подальшому справі присвоєно номер 5028/7/60/2011) за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до фізичної-особи підприємця ОСОБА_6 та публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" про визнання договору від 29.06.2009 припиненим, визнання права передавати приміщення в оренду, зобов'язання прийняти в оренду приміщення за договором від 05.03.2008 та підписати акти приймання-здачі приміщення, про стягнення 573 557, 94 грн. збитків позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 520 199, 10 грн. збитків (неотриманого прибутку), 1 486, 71 грн. державного мита, 71, 35 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду у судах, 7 430, 57 грн. судового збору та 1511 грн. витрат з оплати послуг адвоката. В решті позову до публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" відмовлено. В позові до фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 відмовлено в повному обсязі.

Загальна сума грошових коштів, присуджених зазначеним рішенням до стягнення з публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, становить 530 698, 73 грн.

Рішення господарського суду Чернігівської області від 21.12.2011 у справі № 5028/7/60/2011 набрало законної сили 27.03.2012.

Державним виконавцем Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції 01.10.2012 на підставі наказу № 5028/7/60/2011 від 15.06.2012 прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 34523027 з примусового виконання рішення господарського суду Чернігівської області від 21.12.2011 у справі № 5028/7/60/2011. Зазначеною постановою встановлено строк боржнику для самостійного виконання вимоги виконавчого документа до 08.10.2012, надавши до відділу документи, які підтверджують перерахування грошових коштів на р/р 37315001010757, МФО 805012 в ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області, код ОКПО 34984523, одержувач - Жовтневий відділ державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області. Також попереджено боржника, що у разі ненадання ним документального підтвердження самостійного виконання рішення, буде розпочато примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених Законом України "Про виконавче провадження".

Позивач, посилаючись на меморіальний ордер № 7502 від 17.10.2012, стверджує, що ним в добровільному порядку виконано рішення господарського суду Чернігівської області від 21.12.2011 у справі № 5028/7/60/2011 шляхом перерахування грошових коштів в сумі 530 698, 73 грн. на поточний рахунок відповідача № 26001060137774, відкритий у Чернігівському РУ ПАТ КБ "Приватбанк", МФО 353586.

У зв'язку з цим позивач під час провадження виконавчих дій з примусового виконання рішення господарського суду Чернігівської області від 21.12.2011 у справі № 5028/7/60/2011 звертався до господарського суду в межах цієї ж справи з заявою про визнання наказу від 15.06.2012 № 5028/7/60/2011, таким, що не підлягає виконанню.

Водночас постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.06.2013 у справі № 5028/7/60/2011 відмовлено в задоволенні заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.

В подальшому в межах виконавчого провадження державним виконавцем були вжиті заходи з примусового виконання рішення господарського суду Чернігівської області від 21.12.2011 у справі № 5028/7/60/2011.

Так, 20.06.2014 державним виконавцем прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження № 34523027 з примусового виконання наказу від 15.06.2012 №5028/7/60/2011 на підставі п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження" у зв'язку зі стягненням на користь стягувача боргу в розмірі 530 698, 73 грн. в повному обсязі.

За твердженням позивача, виконання рішення господарського суду Чернігівської області від 21.12.2011 у справі № 5028/7/60/2011 відбулось у два способи - самим банком у добровільному порядку шляхом перерахування коштів на рахунок відповідача, а також органами державної виконавчої служби в примусовому порядку. Таким чином, позивач вважає, що з моменту отримання в 2014 році в ході примусового виконання зазначеного рішення суду відповідачем коштів у розмірі 530 698, 73 грн., у останнього відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України виник обов'язок повернути позивачу грошові кошти в цьому розмірі, як повторно отримані на виконання одного рішення суду, що і стало підставою для звернення з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що матеріалами справи не підтверджується факт добровільного виконання позивачем рішення господарського суду Чернігівської області від 21.12.2011 у справі № 5028/7/60/2011, а відтак і факт отримання відповідачем 17.10.2012 грошових коштів в сумі 530 698, 73 грн. за рахунок банку. Також суд апеляційної інстанції зазначив, що сторонами не надано доказів зняття відповідачем вказаних грошових коштів з рахунку, відкритого у ПАТ КБ "Приватбанк" і розпорядження ними на власний розсуд. Таким чином, за висновками судів обох інстанцій, підстави для покладення на відповідача обов'язку повернути позивачу грошові кошти в сумі 530 698, 73 грн., як безпідставно отримані, відсутні.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Таким чином, зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна породжують такі юридичні факти: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали. Відповідно, доведенню у цій справі підлягають факти набуття відповідачем грошових коштів в розмірі 530 698, 73 грн., набуття цих коштів саме за рахунок позивача та відсутність правової підстави для набуття цих коштів або припинення такої підстави.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судами обох інстанцій встановлено, що позивач на підтвердження своїх доводів щодо отримання відповідачем грошових коштів в сумі 530 698, 73 грн. двічі на виконання зазначеного вище рішення суду долучив до позовної заяви меморіальний ордер № 7502 від 17.10.2012 та постанову від 20.06.2014 про закінчення виконавчого провадження.

Матеріалами справи підтверджується факт отримання відповідачем грошових коштів в сумі 530 698, 73 грн. внаслідок примусового виконання органами державної виконавчої служби рішення господарського суду Чернігівської області від 21.12.2011 у справі № 5028/7/60/2011, що не заперечується відповідачем.

Також в матеріалах справи наявна копія меморіального ордеру № 7502 від 17.10.2012, на підставі якого, за твердженням позивача, на рахунок відповідача саме 17.10.2012 були перераховані грошові кошти в сумі 530 698, 73 грн. із призначенням платежу "Добровільне виконання рішення Хоз.суду Чернігівської області від 21.12.11р. по спр. №5028/7/60/2011 на користь ФОП ОСОБА_4".

Так, згідно зі ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", меморіальний ордер - це розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунка платника і внутрішньобанківських операцій відповідно до цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України.

Відповідно до п. 1.10. Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 254 від 18.06.2003 (далі - Положення), внутрішньобанківськими операціями є операції банку, що не пов'язані з виконанням доручень клієнтів.

Згідно з п. 4.6. Положення меморіальні ордери, як вид меморіальних документів, застосовуються банками для здійснення і відображення в обліку операцій банку і його клієнтів за безготівковими розрахунками відповідно до нормативно-правових актів Національного банку.

Відповідно до п. 5.6 Положення виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

За оцінкою судів попередніх інстанцій доданих до матеріалів справи копій виписок по рахунку № 26001060137774, відкритого відповідачу, та звітів про дебетові і кредитові операції по рахунку відповідача, в них наявна суперечлива інформація щодо перерахування на вказаний рахунок грошових коштів в сумі 530 698, 73 грн.

При цьому місцевий та апеляційний господарські суди прийняли до уваги, що обставини добровільного виконання позивачем рішення суду у справі № 5028/7/60/2011 шляхом перерахування коштів в сумі 530 698, 73 грн. на рахунок відповідача саме 17.10.2012 були предметом судового дослідження в межах розгляду заяви публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" про визнання наказу господарського суду Чернігівської області від 15.06.2012 таким, що не підлягає виконанню. Так, постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.06.2013 у справі № 5028/7/60/2011 встановлено, що публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Приватбанк" не доведено належними та допустимими доказами факт добровільного виконання ним рішення господарського суду Чернігівської області від 21.12.2011 у цій справі ні 17.10.2012, ні пізніше.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

За таких обставин суди обох інстанцій дійшли правильного висновку, що матеріалами справи не підтверджується факт добровільного виконання позивачем зазначеного рішення суду від 21.12.2011 у справі № 5028/7/60/2011, а відтак і факт отримання відповідачем грошових коштів в сумі 530 698, 73 грн. за рахунок позивача за меморіальним ордером та факт повторного перерахування коштів позивачем на рахунок відповідача після 17.10.2012.

Згідно з ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, щодо неправомірної відмови судами першої та апеляційної інстанцій у задоволенні клопотання про призначення судової економічної експертизи, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки відповідно до ст. 41 Господарського процесуального кодексу України господарський суд призначає судову експертизу для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань. Таким чином, судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

Як вбачається з матеріалів справи, місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для призначення експертизи, оскільки для встановлення фактичних даних, які входять до предмету доказування у даній справі, на підставі наданих сторонами доказів, не потребуються спеціальні знання. Враховуючи, що призначення експертизи у справі є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, колегія вважає безпідставними доводи скаржника в частині непогодження останнього з висновками суду щодо відсутності підстав для призначення експертизи.

З огляду на викладене та беручи до уваги висновки судів попередніх інстанцій, зроблені на підставі дослідження наявних у матеріалах справи доказів, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з ними та не вбачає підстав для скасування рішень господарських судів у даній справі, оскільки в межах касаційного провадження скаржником не доведено порушення або неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків місцевого та апеляційного господарських судів та зводяться до переоцінки доказів, що суперечить ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2016 - без змін.

Головуючий суддя Могил С.К. Судді: Стратієнко Л.В. Малетич М.М.